До Всесвітнього дня вишиванки
Творчий колектив Козацького будинку культури спільно з бібліотекою провів захід «Шануймо вишиванку – шануймо родове коріння».
Учасники заходу були ознайомлені з етнічним одягом другої половини ХІХ початку - ХХ століття жителів села Козацьке, який знаходиться у музейній кімнаті. Вони переглянули пошукову роботу «Український народний костюм села Козацьке», яку свого часу підготували С. Зварічук, Т. Грищенко, О. Кукотіна, та О. Соколовська:
«Український костюм – частка народної душі. У ньому яскраво виявляється вміння народних майстрів за допомогою простих засобів поєднувати практичність і красу. Народний костюм другої половини XIX – початку XX століття села Козацьке Конотопського району зберіг всі ознаки традиційного українського одягу. Пошиття одягу було дуже клопіткою роботою. Адже для початку треба було виростити льон або коноплі. Після того, як їх порвуть, рослини молотили. Потім замочували у воді протягом 7 днів, сушили. Після цього на терниці розділяли тирсу і волокна, м`яли їх і «микали мички». Мички - це волокна, які начіплювали на гребінь і гребінкою розчісували до тих пір, поки волокно не стане рівне. А потім пряли на прядку, робили нитки, які змотували в клубки. Наступним етапом було снування ниток через снівницю, а коли відснують, змотували у косиці, щоб вони не заплутались, бо інакше вся робота пропаде. Потім навивали нитки на верстат і ткали полотно. Далі шили одяг і фарбували його у різних відварах: бузина давала сірий колір, вільха – жовтий, а дуб – темнокоричневий аж чорний. Полотна були кількох видів: восьмачка – найтонше, з якого робили спідній одяг, десятка – трохи товще, з нього шили кофти, сорочки. Для рушників було окреме полотно, а для ряден і ковдр – бердо (найтовще). Майже увесь народний одяг виготовлявся з полотна. У жінок нижньої білизни не було. Основу жіночого одягу становила сорочка, вишита червоними і чорними нитками. У нашому селі на вишиванках використовується тільки рослинний орнамент, вишитий хрестиком або гладдю. Цим орнаментом оздоблювались рукава та низ сорочки, який у селі називали «поділ» (від додолу, до низу). Святкова сорочка прикрашалася пишнішим орнаментом, ніж буденна. Характерним було також вишивання сорочок білими нитками та зубцювання подолу. Довжина сорочок сягала далеко за коліна, але під час літньої спеки, коли жінки йшли на сінокіс, одягали сорочки-куцаки. Це сорочка вишита, але коротка. На початку ХХ століття під впливом міської культури у побут багатших сільських родин входили вишиванки, пошиті з калінкору, або лише їх верхня частина, що з орнаментом, а нижня залишалася полотняною. Чоловіки теж носили полотняні сорочки, вишиті на маніжці та комірі. Вишивали червоним та чорним кольорами, орнамент подібний до жіночого, але дрібніший, а також вишивали мережкою та мулювали на спеціальному станку…»
Всі присутні заходу отримали незабутні враження та позитивні емоції.
