За участі Бочечківського сільського голови Віктора БОРОШНЄВА та голови Конотопської районної державної адміністрації Тетяни СИЗОН відбулась церемонія вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Пекучий біль мого народу»
Цього року ми вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України, яка супроводжується геноцидними практиками проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують методи геноциду. Майже дев’ять місяців повномасштабної війни засвідчили: здійснюючи вторгнення, Росія має на меті знищити українську націю як таку. Знищити українську ідентичність, культуру, мову. Для цього окупанти вбивають і депортують українців, руйнують міста, спалюють українські книжки.
У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – геноцид Українського народу.
І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал.
Сьогодні українці мають власну державу. І завдяки цьому успішно протистоять путінському геноциду.
Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
Відтак цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходить під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!».
За участі Бочечківського сільського голови Віктора БОРОШНЄВА та голови Конотопської районної державної адміністрації Тетяни СИЗОН відбулась церемонія вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Пекучий біль мого народу». Учасники заходу поклали символічні композиції з колосків пшениці та калини до Пам’ятного знаку односельцям, померлих під час Голодомору 1932-1933 років.
Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося. Моторошно стає навіть від однієї думки про те, як на руках матері помирали змучені голодом діти... А на руках дітей найрідніші люди: батьки, бабусі та дідусі...
Пам’ятаймо про них завжди. І нехай отой вогник свічечки, який кожен поставить о 16.00 годині на своєму вікні буде яскравим спомином про тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…
